Ольга Киевская
Site Admin
Зарегистрирован: 11.02.2005
Сообщения: 7976
|
|
|
|
|
Непрозора сторона, або Кому війна, а кому мати рідна
Спогади учасника помаранчевої революції як відкритий лист до Президента України пана В.А. Ющенка
"Пане Президент! Ви наголосили перед мільйонами співвітчизників, що прозорість - найголовніший принцип діяльності Вашої команди.
Мене непокоїть: Ви за повну прозорість чи вибіркову? Нині усі ЗМІ навперебій "співають" про злочинну діяльність колишніх верховодів України. Так, "воздати" їм треба належне, аби іншим не кортіло. Тільки здається, що сьогодні у Вас спрацьовує принцип: "Чуже під лісом бачимо, а свого під носом не помічаємо".
То давайте про всіх і про все говорити правду. Ото буде прозорість. А то якось дивно: з одного боку всі такі чемні та чесні революціонери, а з іншого - всі працюючі у владі раніше - вороги та бандити?! Саме з приводу цього оповім про те, що бачив на власні очі на помарнчевому Майдані. Зокрема поведу мову про деякі нюанси з життя намету івано-франківців. Не знаю чому, але багато своїх дій та вчинків "прикарпатські керманичі" мотивували не те що секретністю, а навіть таємничістю. Так, мовляв, диктує день сьогоднішній. Чи була в цьому нагальна потреба? Та відкіля! Зате саме це породило безконтрольність, вседозволеність, а ті проростають цинізмом та аморальністю. Звідси і до порушень Закону не так вже й далеко.
Очі не бачать - серце не болить?!
І досі не можу забути розгублені обличчя і заплакані очі цих жінок. Вони приїхали до Києва наприкінці минулого року. Молодша, Світлана, на Майдані бувала раніше, пікетувала Верховну Раду, Кабмін, чергувала у наметовому містечку. Цього разу взяла маму з собою, щоб та набралася волелюбного духу, перейнялася радощами помаранчевих революціонерів. Прибули вони із мальовничого покутського села Русів, де народився, жив і леліяв мрію про вільну Україну Василь Стефаник.
У Києві обидві зразу відшукали прикарпатських, пов’язали оранжеву символіку - і на Майдан.
Але грудневий вечір підкрався непомітно. Треба десь і голову на ніч притулити. Знову прийшли до земляків. Разом з жінками я подався до коменданта наметового містечка. Він хоч тепер і киянин, а народився ж у Калуші. Той дав дозвіл: ночуйте тут.
Зранку Світлана і її мати стиха поцікавилися: "Що ж то коїться у начальницькому наметі? Там пиячили всю ніч, дівиці іржали, як кобилиці на ігрищі. Кажіть же щось їм. Це ж нікуди не годиться: паплюжать вони нас, помаранчевих".
Ці слова почув хтось з наших "вождів". І вже наступної ночі дочці з матір’ю заборонили ночувати у наметі, вигнали у холодну морозяну ніч на хрещатицьку бруківку. Аби обидві менше бачили.
Вигнав жінок командир снятинчан, житель селища Заболотів Богдан Боратинський. Він усе нахвалявся, що працює дяком у сусідньому селі Тулуків, хоча дехто з тамтешнього села величає його недовченим дяком. Довчений чи недовчений - не в тому суть. Тут важливіше інше. Чи може такий священнослужитель доносити Боже слово до людей, повчати любові до ближнього? Питання риторичне...
Ось ще один приклад. З киянином Олегом (з певних міркувань прізвища його називати не буду) приятелюю понад п’ятнадцять літ. Його дочка та зять звели на Хрещатику намет поруч із студентами Києво-Могилянської академії. "Могилянці", як відомо, стали на "майданську" вахту одними з перших. Діти майже весь час на Хрещатику, а батьки регулярно доставляли їм гарячі харчі та напої.
У родині мого друга Олега мене вважали за свого, завжди допомагали. Якось сталося так, що кілька діб я не навідувався до друга. Чергування почастішали. Натомлюся, засунуся у спальний мішок - і на бокову. Одного дня прибігає до мене Андрій Карпенюк з Коломийщини: "Хутенько біжіть, Олег з дружиною Вас чекають!"
Вискакую з намету. Друзі дружньо посміхаються, їжу принесли...
Тут Олег вирішив пройтися по Хрещатику, доки ми уплітали вареники. Раптом я краєм ока помітив, як Олег різко повернувся, прискорив до нас кроки. Глянув на нього - і остовпів! Для мене Олег - уособлення аристократичності, спокійний, ввічливий, стриманий. Горда осанка. Англійський джентльмен - та й годі. Яка ж оказія вивела мого друга з рівноваги?
"Мирослав! Мирослав! - майже кричить Олег та за рукав мене хватає. - Ты мне объясни, что творится в той палатке?"
Я ж знаю, що там коїться. Але... Втуплюю очі у хрещатицьку бруківку. Бурмочу під ніс: молоді люди, мовляв, зібралися. Співають, колядують, щедрують.
- Друже! - чую його вже спокійний голос. - Ты никогда не вешал мне лапшу на уши. И сейчас не надо. Но я начал что-то недопонимать в нашей революции. А ведь так все хорошо начиналось.
"Не забув, Олеже, і я, - відповідаю подумки. - Просто стали ми слабодухими, слабовільними, і вже не охоронці, а нічні сторожі, бо пильнуємо чотирьох новоспечених "ханів", що влаштовували нічні гульбища."
Таки шила у мішку не втаїш! Не лише один Олег дорікав мені за оті неподобства.
Наприклад, гуляють на Хрещатику кияни чи гості столиці, підходять до нашого намету, щоб сфотографуватися біля ялинки з Карпат, а там п’яний рев і рик, вереск дівиць. Хто, може, не чує, хто вдає, що не чує, а хто й поцікавиться: що ж діється у вас?
Знаю, Пане Президенте, що нині Вам не до таких дрібниць. І все ж... З малого виростає велике. А ще я маю намір від вашого імені поцікавитися у Льопи та Баратинського:
"Андрію, Богдане! А чому у переддень інавгурації Ви не з’явилися біля прикарпатських наметів. Вас там чекали і Андрій Карпенюк з Княждвора, що в Коломийському районі, і Богдан Залізко з Білих Ослав Надвірнянського району, і Іван Федик з Івано-Франківська. І не з благими намірами хлопці чекали... Вони стверджують, що ви забрали їх гроші та й драпака".
Нині оці "революціонери" пиячать по барах і бухваляться: ми, мовляв, у Києві показали клас. Бачили ми той клас на власні очі.
А ще, Вікторе Андрійовичу, насмілюся дати настанову "Гринджолам". Нехай хлопці заспівають про те, як приторговували комерсанти на Майдані. Можуть заспівати вони і про те, як щезала помаранчева атрибутика: шапки, шарфи, значки...Усе це комерсанти "здавали" місцевим перекупникам.
Які квіточки...
А ось іще одна сюжетна канва для майбутньої пісні. Та краще нехай її "видасть" на гора голова Снятинської громадсько-політичної коаліції Ігор Теодорович Ахтемійчук. Він розповість про дивну "одіссею" немалої кількості ковбаси, що доставили із Снятина до Києва, а з столиці - знову на Покуття. Кажуть, що таку кількість цих виробів вдвох можна споживати цілий рік. Пан Ахтемійчук не лише розповість, а й посприяє переглянути відповідне кіно, що місцеві "аматори" зняли. Ось такі пироги. Звиняйте, ковбаси.
Окрім того. Пан Ахтемійчук розкаже, як немала кількість шкарпеток з Майдану пішла на славнозвісну чернівецьку "Калинку", на секонд-ринки Івано-Франківщини тощо.
Якщо ж дорога до Снятина видасться "Гринджолам" неблизькою, то нараджу їм поїхати до Калуша, щоб заспівати про те, як щозміни калуські таксисти здавали для потреб помаранчевої революції по десятці, але гроші ці до Києва не потрапили. І ніхто не відає, де вони щезли.
Отже, ні - махінаціям та комбінаціям! Дайош прозорість! То чому ж громадськість Покуття ніяк не може дочекатися фінансового звіту за час помаранчевої революції? У місцевій "районці" опубліковані списки тих, хто і скільки пожертвував, підбита і загальна сума. Та куди пішли гроші - жодного слова.
...такі і ягідки
Що ж, прозорість так прозорість! Інакше гріш ціна у базарний день нашій революції, старанням і прагненням її учасників. Тому вважаю, що викладене раніше, то лише квіточки. А ось і ягідки.
Вимальовуються вони у моїй уяві гіпотетично. Кричимо: Янукович купував голоси, сипав грошима... Подейкують, що і на Майдані "покрутилися" немалі гроші. Множилися серед нашого брата чутки про те, як нас обікрали.
"Кому війна. А кому - й мати рідна". Не раз повторював ці слова Вадим Вікулін з села Микуличин, що за Яремчею та під Ворохтвою. Хлопець з честю ніс "майданську" вахту, мерзнув і недосипав.
Якось Вадим розповів мені новину, готовий був поклястися на Біблії, що інформація достовірна. У чому ж її суть? Після рішення Верховного Суду про скасування результатів повторних виборів більшість помаранчевих революціонерів роз’їхалися по домівках. Інші, і ми з Вадимом у тім числі, вирішили стояти до Вашої інавгурації, Вікторе Андрійовичу! Саме після розмови з Вадимом я й зробив певні підрахунки. Цікавенька картинка вималювалася.
На той час Івано-Франківським штабом керував Р. М. Круцик. Він з’являвся на Майдані через день, перебував годину, видобував з-за пазухи розбухлий гаманець, виколупував звідтіля 800 гривень (по 40 гривень на кожного на два дні). Потім він щезав. Щоб через день вигулькнути знову.
Розрахунки мої не такі вже й складні. Так, по 31 грудня минулого року в Івано-Франківському наметі чергувало 40 чоловік. За словами Вікуліна, кожному мало б перепадати щодоби по 100 гривень. А пан Круцик виплачував лише по "двадцятці". Отже, по 80 гривень з кожного носа щезало. Множимо 40 на 80. 3 200 гривень зникало щодень у невідомому напрямі. А якщо так діялося з 10-го по 31-ше грудня включно? Майже 70 тисяч гривень. Круто. Нічого собі Круцик. Язик не повертається назвати його революціонером.
Припускаю собі думку крамольну. Нині у передбаннику Вашого кабінету, пане Президенте, товпиться немало люду. За чинами і посадами, як Круцик. Гадаю, що серед них ті, для котрих своя кишеня - насамперед. Одне слово, ті, про котрих Великий Кобзар згадував понад півтори століття тому:
Ось сипнула братія
У сенат писати.
Та підписувать та драти
Із батька і брата.
Невже Тарас Григорович тоді передбачив, до чого ми доживемо, до чого докеруємося?
Замість резюме про сокровенне, або Не судіте - не судимі будете!
Перед тим, як сісти за написання цього послання, довго вагався, радився з багатьма.
Думки були різними. Одні вважали, що не слід виносити сміття з хати, у якій доведеться жити їм і мені, інші ратували на правду. Бо навіщо революція вершилася? Мотиви цього викладу не особисті. Про себе і мову не веду. На Майдані стояв не стільки за Ющенка та його побратимів, як перш за все за наше майбуття. За правду, за волю, за ліпшу долю.
Це не високопарні слова. Не патетичні. У моєму рідному Олешкові, що на Покутті, проживають найдорожчі для мене люди - сестра, її чоловік, діти, онуки. Крутяться щодень, аби якось вижити, звести кінці з кінцями. Сестра з дочкою "базарюють" на гірських ринках. Там городина дещо дорожча. Чоловік її, як тільки-но зійдуть перші сніги, вирушає на заробітки в чужі краї.
Отож, приїхав я на Майдан насамперед заради своїх рідних. Щоб Маруся з Наталкою не тягали, як вантажники, нелегкі торби. Щоб їх чоловіки могли за гідну винагороду працювати неподалік від рідної домівки.
Я люблю Україну понад усе. Був за цю любов під постійним наглядом кадебістів. Рідна мама померла у 1962 році. Друга мати - "бандерівка", ще у шостому класі навчила мене пісні "Ще не вмерла Україна". Тихенько наспівував я її на пасовиську. І озирався довкола. Аби ніхто не почув.
Ми, Вікторе Андрійовичу, майже однолітки. Мабуть, корів пасли майже в один час. Чомусь впевнений, що на той час слова "Бандера" чи "бандерівець" Ви вимовляли якщо не з острахом, то з осудом.
Пане Ющенко! На Майдан я приїхав не за отим щастям, що сидить у керівному кріслі. Воно мені потрібне, як собаці кишеня. На Майдані Незалежності я стояв проти кривди, котру спричинив нам, простолюдинам, ганебний режим.
А сьогодні відверто кажучи, не дуже вірю Вам і Вашим соратникам, точніше поплічникам. Вони не так висунули Вас у Президенти. Та й цілі у них різні: хто нахапати, хто помножити те, що має. Всі хочуть олігархами стати. А невдача якась - то вони відхрестяться від Вас і звинуватять у всьому. І зрадять Вас, як апостол свого месію.
На Хрещатику я побачив світло у кінці тунелю. Ні, то не Ви, ні Ваші з дозволу сказати соратники, мені його показали. На нього вказали мені наші люди, котрі приїхали на Майдан з усієї України. Дружбою своєю, монолітною згуртованістю. А найважливіше те, що ми уже звелися з колін. Зворотнього процесу не буде. Ніхто нас не спинить. Бо разом нас багато!"
Мирослав Никифорчук,
журналіст, учасник помаранчевої революції, житель села Олешків Снятинського району Івано-Франківської області.
Жаль, что это и останется гласом вопиющего в пустыне. Большинство же, отирая приемные, будет гонять "запятнавших себя на выборах" (с) Ющенко, и бегать по оппозиционным сайтам с ликующими криками "мы победили!". |
|
